У статті 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція, ЄКПЛ) зазначається наступне:
- Під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом.
- Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.
- Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов’язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення Конвенції знову застосовуються повною мірою.
Стаття 15 Конвенції за виняткових обставин надає урядам держав-учасниць можливість у тимчасовий, обмежений і контрольований спосіб відступити від свого зобов’язання забезпечити певні права та свободи відповідно до Конвенції. Використання цього положення врегульовано такими процесуальними та матеріальними умовами:
- право на відступ може застосовуватись лише у воєнний час чи під час іншої суспільної небезпеки, що загрожує життю нації;
- держава повинна вживати заходів щодо відступу від своїх зобов’язань за Конвенцією лише в межах, яких вимагає гострота становища;
- будь-які відступи не можуть суперечити іншим зобов’язанням держави згідно з міжнародним правом;
- пункт 2 статті 15 захищає певні права від відступу від зобов’язань щодо їх забезпечення. Відповідно до тексту пункту 2 статті 15, ними є: стаття 2 (право на життя), крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій; стаття 3 (заборона катування та інших форм жорстокого поводження); § 1 статті 4 (заборона рабства і примусової праці) та стаття 7 (ніякого покарання без закону).
Три додаткових протоколи до Конвенції також містять положення, які забороняють відступ від деяких прав, що в них містяться. Це Протокол № 6 (про скасування смертної кари у мирний час і обмеження смертної кари під час війни), Протокол № 7 (недопустимість притягнення особи до юридичної відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення, відповідно до статті 4 цього протоколу) і Протокол № 13 (повне скасування смертної кари).
Дія пункту 2 статті 15 (і відповідних положень про заборону відступу від зобов’язань у Протоколах № 6, 7 і 13) полягає в тому, що права, на які вони посилаються, продовжують застосовуватися в будь-який час війни або суспільної небезпеки, незалежно від будь-якого відступу від зобов’язань зі сторони Договірної Держави.
Що стосується статей 2 і 7 Конвенції, винятки, які вже містяться в цих правах, також продовжують застосовуватися.
Таким чином, в тому, що стосується статті 2, будь-яке позбавлення життя не вважається порушенням цієї статті, якщо воно є наслідком застосування сили, що не перевищує абсолютно необхідну за обставин, викладених в пункті 2 (а)-(с) статті 2 Конвенції (для захисту будь-якої особи від незаконного насильства; для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою; при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання). Пункт 2 статті 15 додає ще один виняток – право на життя не вважається порушеним, якщо смерть настала внаслідок правомірних воєнних дій.
- насамкінець, на процесуальному рівні, держава, яка користується правом на відступ, повинна повідомити про це Генерального секретаря Ради Європи. Основна мета інформування Генерального секретаря полягає в тому, що відступ від зобов’язань стає публічним. Вимога повідомляти Генерального секретаря про вжиті заходи і причини для такого вжиття, як правило, виконується шляхом написання листа і прикріплення копій правових документів, згідно з якими будуть запроваджуватися надзвичайні заходи, з поясненням їх мети. У разі ненадання копій щодо всіх відповідних заходів, вимога не буде виконана
Регіональне відділення
Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду
з прав людини при Північно-Східному міжрегіональному управлінні
Міністерства юстиції (м. Суми)
