У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція, ЄКПЛ) зазначається наступне:
Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Оскільки стаття 14 застосовується тільки у контексті дискримінації у користуванні одним з основних конвенційних прав, необхідно мати добре уявлення про ці права. ЄКПЛ передбачає каталог прав, здебільшого «громадянських та політичних»; водночас вона захищає деякі «економічні та соціальні права».
Конвенція гарантує широкий перелік основних прав, наприклад: право на життя, право на повагу до особистого і сімейного життя, право на свободу думки, совісті та релігії. Щоразу коли виникає питання дискримінації в одній зі сфер, на які розповсюджується дія ЄКПЛ, Європейський суд з прав людини (далі – Суд, ЄСПЛ), розглядатиме скаргу у світлі статті 14.
ЄСПЛ при застосуванні статті 14 використовує метод розширювального тлумачення змісту прав за Конвенцією:
- по-перше, ЄСПЛ чітко встановив, що він може розглядати скарги щодо статті 14 у поєднанні з основним правом, навіть якщо порушення основного права відсутнє;
- по-друге, він зазначив, що зміст гарантій ЄКПЛ виходить за межі буквального тексту Конвенції: достатньо, щоб факти справи були загалом пов’язані з відносинами, на які розповсюджується захисна дія Конвенції.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що коли особа має право на державні виплати, то для цілей застосування статті 14 така ситуація розглядається на підставі статті 1 Протоколу № 1 (оскільки такі виплати вважаються майном) або статті 8 (оскільки це впливає на сімейне чи особисте життя).
Приклад: у справі Карсон та інші проти Сполученого Королівства (Carson and Others v. UK) заявники скаржилися на те, що уряд дискримінує їх на підставі місця проживання, оскільки відмовляється перерахувати і підвищити їм пенсії на тих самих засадах, що й пенсіонерам, які проживають на території Сполученого Королівства або однієї з країн, що має зі Сполученим Королівством взаємні домовленості у цій сфері. ЄСПЛ дійшов висновку, що хоча ЄКПЛ не створює права на соціальну допомогу чи пенсійні виплати, якщо держава сама встановлює таке право, то виникає матеріальний інтерес, що отримує захист на підставі положень статті 1 Протоколу № 1.
Важливим кроком на шляху утвердження самостійного характеру принципу дискримінації стало ухвалення Протоколу № 12 до Європейської конвенції, який був відкритий для підписання 04.11.2000 р. та ратифікований Україною Законом від 09.02.2006 р. № 3435-IV. Стаття 1 Протоколу № 12 до Конвенції закріплює:
«1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.
- Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».
Протокол № 12 забороняє дискримінацію у «здійсненні будь-якого передбаченого законом права», а отже має ширшу сферу застосування, ніж стаття 14, яка поширюється тільки на права, зазначені в ЄКПЛ. У Пояснювальній доповіді Ради Європи зазначено, що Протокол № 12 стосується заборони дискримінації:
- у здійсненні будь-якого права, що спеціально гарантовано особі на підставі положень національного законодавства;
- у здійсненні будь-якого права, що може бути виведене з чіткого обов’язку державного органу на підставі положень національного законодавства, тобто коли на державний орган на підставі положень національного законодавства покладений обов’язок діяти певним чином;
- у здійсненні будь-якого права, що виконується державним органом у процесі виконання ним дискреційних повноважень (наприклад, призначення субсидій);
- у здійсненні будь-якого права, що відбувається у формі будь-якої іншої дії чи бездіяльності з боку державного органу.
Регіональне відділення
Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду
з прав людини при Північно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства
юстиції (м. Суми)
