Сайт працює у тестовому режимі

У статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) зазначається наступне:

  1. Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.
  2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

 

Право на свободу мирних зібрань, як і право на свободу вираження поглядів, є однією з основ демократичного суспільства. З огляду на свою важливість право на свободу зібрань не повинне тлумачитися обмежено. Для уникнення ризику обмежувального тлумачення Європейський суд з прав людини (далі – Суд) утримався від формулювання поняття зібрань або вичерпного перераховування критеріїв, які його визначали.

Право, закріплене у статті 11 охоплює як приватні зібрання, так і зібрання в громадських місцях, статичні або у формі процесії; крім того, його можуть здійснювати окремі учасники та особи, які організовують зібрання. Незважаючи на те, що основною метою статті 11 є захист права на політичну мирну демонстрацію та участь у демократичному процесі, було б неприйнятно вузьким тлумаченням цієї статті як такої, яка обмежується лише тими зібраннями. Таким чином, стаття 11 застосовується до зібрань, які мають надзвичайно важливий соціальний характер, а також на міжобщинних зборах, релігійних і духовних зборах.

Стаття 11 Конвенції захищає право на «мирні зібрання», – поняття, яке не охоплює демонстрації, коли організатори та учасники мають насильницькі наміри. Таким чином, гарантії статті 11 застосовуються до всіх зібрань, окрім тих, організатори та учасники яких мають такі наміри, підбурюють до насильства або іншим чином не визнають основи демократичного суспільства.

Право на свободу мирних зібрань містить негативні та позитивні зобов’язання Договірної Держави. Держави повинні не лише утримуватися від застосування необґрунтованих непрямих обмежень права на мирне зібрання, але й захищати це право. Хоча найважливішим завданням статті 11 є захист особи від свавільного втручання органів державної влади у здійснення захищених прав, крім того, можуть існувати позитивні зобов’язання щодо забезпечення ефективного використання цих прав. Позитивне зобов’язання забезпечувати ефективне використання свободи зібрань має особливе значення для осіб, які мають непопулярні погляди або належать до меншин, оскільки вони є більш вразливими до переслідування

Право на свободу зібрань не є абсолютним; воно може бути обмежене відповідно до пункту 2 статті 11. Втручання у право на свободу мирних зібрань складатиме порушення статті 11, якщо воно не «встановлено законом», не переслідує одну або декілька законних цілей, передбачених пунктом 2, і не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цілі або цілей, про які йдеться.

 

Сфера застосування статті 11 Конвенції:

 

  • мирні зібрання;
  • страйки, мітинги, демонстрації;
  • громадські об’єднання та організації;
  • профспілки;
  • політичні партії;
  • об’єднання національних меншин;
  • надзвичайний та військовий стан;
  • надзвичайні ситуації.

 

Регіональне відділення
Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду
з прав людини при Північно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Суми)