У статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) зазначається наступне:

Нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані.

Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов’язкову працю.

Для цілей даної статті значення терміна “примусова чи обов’язкова праця” не поширюється:

a) на будь-яку роботу, виконання якої зазвичай вимагається під час призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції тримання в умовах позбавлення свободи або під час умовного звільнення;

b) на будь-яку службу військового характеру або – у випадку, коли особа відмовляється від неї з мотивів особистих переконань у країнах, де така відмова визнається, – службу, яка вимагається замість обов’язкової військової служби;

c) на будь-яку службу, що вимагається у випадку надзвичайної ситуації або стихійного лиха, яке загрожує життю чи благополуччю суспільства;

d) на будь-яку роботу чи службу, яка є частиною звичайних громадянських обов’язків.

Сфера застосування статті 4 Конвенції:

– праця осіб, що відбувають строкову військову службу;

– альтернативна (невійськова) служба;

– праця заарештованих і засуджених до позбавлення волі;

– виправні роботи;

– праця неповнолітніх;

– праця інвалідів;

– фізичне рабство;

– психологічне рабство;

– сексуальне рабство;

– кабала;

– примусова праця у сім’ї;

– виконання обов’язків, не пов’язаних з трудовими відносинами;

– оплата праці;

– примусова чи обов’язкова праця;

– надзвичайна ситуація, стихійне лихо.

Стаття 4 Конвенції, як і статті 2 і 3, охороняє одну з основоположних цінностей демократичного суспільства. Так, частина 1 статті 4 Конвенції каже, що «нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані». Вона не передбачає винятків, чим відрізняється від більшості правових норм Конвенції, і відповідно не може бути предметом будь-яких відступів, навіть у випадку суспільної небезпеки, що загрожує життю нації.

Частина 2 статті 4 Конвенції забороняє примусову чи обов’язкову працю.

Частина 3 статті 4 Конвенції має на меті не «обмежити» реалізацію права, гарантованого частиною 2, а «зняти обмеження» із самого змісту цього права, оскільки він є одним цілим з частиною 2 і перераховує те, що не вважається «примусовою чи обов’язковою працею».

Принципи тлумачення статті 4 Конвенції

Для тлумачення понять, які містить стаття 4 Конвенції, Суд спирається на такі міжнародні договори, як Конвенція про рабство 1926 року, Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі і інститутів і звичаїв, подібних до рабства, Конвенція № 29 МОП про примусову чи обов’язкову працю, Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, а також Додатковий протокол до Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, спрямований на запобігання, припинення і покарання торгівлі людьми, зокрема жінками і дітьми.

Важливо не забувати ані про особливий характер Конвенції, ані про те, що вона є живим договором, котрий має тлумачитись у світлі умов сучасного життя, і що рівень вимог, які постійно зростають, щодо захисту прав людини і основоположних свобод передбачає, паралельно і невід’ємно, все більшу суворість в оцінці замахів на основоположні цінності демократичного суспільства.

 

 

Регіональне відділення

Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду

з прав людини при Північно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Суми)