Стаття 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) має назву «Право на життя» і встановлює таке:

1. 1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.
   2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:
   3. a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;
   4. b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;
   5. c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

Сфера застосування статті 2 Конвенції:

• • усі випадки насильницької смерті чи зникнення особи;
  • розслідування обставин смерті та зберігання матеріалів такого розслідування;
  • зникнення особи;
  • зберігання матеріалів  розслідування за фактами смерті (зникнення);
  • всі питання тримання під вартою;
  • смерть у медичному закладі;
  • надання медичної допомоги;
  • зберігання медичної документації;
  • заборона евтаназії;
  • самогубство;
  • зараження смертельною хворобою;
  • надзвичайні ситуації;
  • планування та проведення операцій із застосуванням сили;
  • виключно необхідне застосування сили;
  • застосування зброї та спецзасобів;
  • смерть під час військової служби;
  • бойові дії;
  • військові навчання;
  • бойова підготовка;
  • загроза для життя у разі вислання (депортації, екстрадиції);
  • безпека праці;
  • безпечність спорудження та експлуатації об’єктів;
  • компенсація у зв’язку зі смертю (зникненням);

При цьому, обов’язки держав за статтею 2 Конвенції можуть бути:

• • негативні – утримуватися від умисного або незаконного позбавлення життя;
  • позитивні – вживати відповідні заходи для захисту життя тих, хто знаходиться під юрисдикцією держави.